Данило Самойлович. 2. Істинний Ескулапій

У рамках проєкту «Калиновий к@тяг» завершуємо розповідь про українського лікаря-науковця XIX ст., названого «величним благодійником людства» Подібний розвиток подій він навіть уявити собі не міг, навпаки... Подумки Данило Самойлович уже бачив себе очільником унікального навчального закладу, ретельно підготував із цієї нагоди “Промову до слухачів шпитальних шкіл Російської імперії”, що так і залишилася... не виголошеною.

Багато в чому той спіч і досі залишається програмним для вітчизняної деонтології (етичні норми поведінки медиків), бо починається переліком моральних критеріїв, що характеризують представника лікарського фаху: - Тонкий і освічений розум, широка обізнаність на всіх науках, основи яких майбутній медик вивчав від ранньої юності, глибоке знання свого мистецтва... Нічого не повинно бути грубого ні в його поведінці, ні в розмовах... Одне слово, собою він має втілювати порядну людину.

Відкидаючи плазування перед іноземщиною, Данило Самойлович публічно наполягав, аби медичні знання серед народу поширювалися саме рідною (!!!) мовою. Саме тому українець закликав вітчизняних російськими колег-лікарів писати дисертації виключно російською мовою: - Хіба не корисніше буде для народу мати стільки ж наукових праць рідною мовою, скільки у нього з’явиться своїх природжених лікарів? Чи не вигідніше було б, аби наші слухачі (малися на увазі вихованці школи вітчизняних акушерів. – О.Р.) написали декілька корисних книг для співгромадян, яким вони стануть у нагоді, аніж щоб із-за кордону вони привозили з собою довжелезні трактати, пустопорожні як для країни, так і для самих авторів.