Чорт, відьма та вовкулака: хто населяє чарівний світ української міфології?

“*(s)ker”, яке означає рубати чи обтісувати. Зокрема, в українській мові одним зі слів на позначення нечистого є куц або куций, що підтверджує цю теорію.Зовнішність чорта – чудернацька. Він ніби подібний на людину, але при цьому оброслий чорною шерстю, з рильцем, хвостом, рогами та дивними кінцівками – вивернуті коліна, лапи, кігті чи копита.

Очі у лихого часто описують «пекельного» кольору. Ще однією особливістю є кульгавість чорта, позаяк він не має п’яти на одній з ніг. Попри специфічний вигляд, розпізнати його одразу – річ непроста.

Часто цей підступний персонаж ховає свої особливі прикмети під чорною шинеллю, аби його було важче викрити.Звідки ж з’явився чорт? Дослідники зазначають, що певні уявлення про чорта виникли ще до запровадження на цих теренах християнства. Тобто віра у цього демона сягає корінням до архаїчних пластів слов’янської міфології.Щодо надприродних сил чорта, то він часто може уособлювати будь-яку демонічну істоту, здатну завдавати шкоду людині. Як і будь-яка нечисть, чорт полюбляє специфічні місця – перехрестя, цвинтарі, закинуті церкви чи хати-пустки, смітники, корчі бузини, будяки.

Як правило, діє куций ополудні чи опівночі або ж рано, доки не проспівають перші півні.Хоча часто люди приписують чорту лихі діяння: лякання людей, навернення у блуд, примушування до певних дій, образ чорта у народній традиції дуже відрізняється від християнського трактування та західноєвропейського зразка. Якщо у текстах церковних діячів чорт – це небезпечний демон, який губить душі грішників, то на рівні розповідей людей лихий – здебільшого невдаха. Тож доволі часто його зображають у комічних ситуаціях.Сучасні уявлення про відьму – це відгомін образу, який сформувався у ХІХ ст.