Бомбоубежища или бомжеубежища: почему в Украине проблемы с укрытиями

Андрей Кокотюха Писатель, киносценарист Когда на одной чаше весов грязное помещение, а на другой — сохраненная в том помещении жизнь, выбор для вменяемого человека очевиден Улітку 2014 року мій тоді ще одинадцятирічний син прибіг додому з новиною: бачив біля парадного велику стрілку, яка показувала в напрямку укриття. Саме так київський хлопчина вперше відчув незриму раніше присутність війни. До того він знав про це лише з мультсеріалу Зоряні війни і цікавився, хто такі сепаратисти.За вісім років уже дев`ятнадцятирічний юнак уперше пішов, куди вказувала рятівна стрілка.

Провів там ніч із 24 на 25 лютого. І більше в бомбосховище не потикався. Він береже себе, ховаючись у ванній чи коридорі.

Пояснення просте. Зі слів відповідального й критично мислячого молодого українця, в укриттях отаборилися здебільшого бомжі. А отже, там антисанітарія, задуха і загалом жодних умов навіть для тимчасового перебування.Коли на одній шальці терезів брудне приміщення, а на іншій — збережене в тому приміщенні життя, вибір для притомної людини очевидний.

У містах та селищах, на які російські ракети летять від першого дня масштабного вторгнення, вибір мешканцями давно зроблений. Тим більше, що для сотень тисяч, включно з дітьми, літніми людьми та людьми з інвалідністю, таке укриття лишається, на жаль, єдиним дахом над головами: помешкання знищені. Але ж після трагедії в Києві в ніч із 31 травня на 1 червня йдеться все ж таки про мільйони тих, хто завдяки блискучій роботі ППО та загалом ЗСУ альтернативу брудному підвалу все ж таки має.Тим більше, що бруд у контексті наявності й водночас недоступності бомбосховищ — у тому числі політичний.