2021-й. Підсумки. Слабкість інститутів як визначальна риса Української держави

Аналізуючи 2021 рік передусім слід відзначити рівень політичної турбулентності, який насправді є прогнозованим. Така прогнозованість викликана відсутністю противаг чинної влади в українському політикумі. Дуже часто ця відсутність, особливо в країнах несталої демократії, провокує владу на численні помилки, оскільки вона отримує можливість приймати рішення, не зважаючи на думки опозиції, що опинилась на маргінесі.

Україна вже готова до цифрової демократії

Безсумнівно, одним із важливих показників політичної кризи було рішення КСУ щодо антикорупційної політики. Я не погоджуюся з тим, що воно нібито спровокувало конституційну кризу. На мою точку зору, воно лише підсвітило глибину саме політичної кризи. Батл, який розгорівся після винесення такого рішення, стосувався саме політичного порядку денного, а також меж повноважень як самого КСУ, так і інших органів держвлади: Президента, Кабміна, НАЗК тощо.

Судова реформа. Що не так із «конкурсом» в КСУ за квотою президента

Несподіваним ноу-хау в руках Президента стала РНБО. Використання ним РНБО дехто порівнював із тим, як її використовував Віктор Ющенко (третій Президент України, прим. ред). Проте в цьому випадку ключовою відмінністю є той факт, що Президент Зеленський не має проблем із впливом на Парламент і Кабмін, в той час коли Ющенко використовував РНБО саме як противагу тодішньому Кабміну.

Також РНБО було застосовано як орган для притягнення до своєрідної відповідальності у вигляді санкцій щодо українських громадян і юросіб. Беззастережно, що сама по собі ідея застосування санкцій щодо осіб, які становлять загрозу нацбезпеці та обороні, є правильною. Разом із тим, і закон, і світова практика говорять, що власне санкційна політика застосовується щодо осіб, які знаходяться