16 діб в окупації «кадирівців» та російських десантників. Історія вцілілого з-під Гостомеля

«У мене машину росіяни забрали. І телефон. Я щойно відновив свою сімку».

«Що відомо з Гостомеля»?

«Нічого не відомо. Ні про сина, ні про невістку. Чи живі вони? Там місто, можна сказати, із землею зрівняли».

Пан Володимир розмовляє телефоном із рідною сестрою. Понад два тижні вона нічого не знала про свого брата. За цей час Володимир кілька разів дивився смерті у вічі. В перший день війни — на своєму робочому місці: чоловік працює на Гостомельському аеродромі. Наступні 15 днів — у рідному Озерці. Село окупували спершу «кадирівці», потім російські десантники. На городі у чоловіка вони закопали свій танк і звідти стріляли. 

Це інтерв’ю ми записали 13 березня, коли чоловікові вдалося вибратися з окупованого села. Далі — пряма мова.

Війна застала на Гостомельському аеродромі

Звати мене Володимир. Живу в селі Озерце. Це за 5 кілометрів від аеродрому в Гостомелі. Я там працюю. 24 лютого, коли почалася війна, я був на роботі. Приблизно о 10 годині налетіли Мі-24 і вертольоти К-52. Почали бомбити наш аеродром. 

Три вертольоти наші зенітники збили. Але висадився спецдесант — 200 людей — і почали зачистку військових, а гелікоптери продовжували бомбардувати. Розстріляли три літаки. «Мрію» нашу вони тоді не чіпали. Розбили автобуси. 

Загинув заступник начальника транспортного цеху, він якраз виганяв автобус. 

Двоє чоловіків сховались у приміщенні, де охорона й електрик сидять. Вони туди почали з вертольотів стріляти. Приміщення загорілося, теж двоє загинули. Вогнеборці їхали гасити пожежу — теж машину розстріляли. Загинув начальник караулу пожежної частини. Екіпаж поранили. Двох уразило осколками.

Ми ледь встигли в бомбосховище, але зрозуміли, що там ми довго не просидимо, бо їжі зовсім не було. 150 людей там переховувались.