Як в Україні святкують Великдень - народні звичаї

Великдень в Україні — це ще й свято весняного воскресіння, оновлення природи, що відзначалось у день весняного рівнодення ще за часів язичництва. Це поєднання двох вір, двох світів — язичництва й християнства — до сьогодні збереглось у віруваннях та великодній обрядовості українців.

У давнину була поширена в Україні легенда, згідно з якою Спаситель воскреснувши посадив у підземелля під скелею, де він був похований, головного сатану Вельзевула, наказавши йому гризти залізні двері, замки, ланцюги: всіх по 12. Старається, гризе нечистий, знаючи, що як вправиться до Великодня, — настане кінець світу.

Ось лишився останній ланцюг, ще мить — впаде й він, і тут… задзвонили в церкві дзвони, заспівали люди «Христос воскрес!», і поновилися всі перепони, починає він роботу спочатку. А як настане такий час на землі, що люди перестануть співати й вітати одне одного словами «Христос воскрес!»,— впаде останній ланцюг, вирветься сатана на волю, й буде кінець світу«. Так визначив для себе наш народ важливість Великодня — свого найбільшого свята.

Великдень в Україні — це ще й свято весняного воскресіння, оновлення природи, що відзначалось у день весняного рівнодення ще за часів язичництва. Це поєднання двох вір, двох світів — язичництва й християнства — до сьогодні збереглось у віруваннях та великодній обрядовості українців.

Згідно з давніми повір’ями, злі духи, як мешканці підземного царства, живуть в могильній тиші й дуже бояться крику, шуму, стрільби, брязкоту, дзвону. І коли на Великдень лунали постріли із рушниць, «гармат», брязкотіли всілякі тріскачки, калатала, дзвонили в церковні дзвони, то люди вірили, що все це відганяє злих духів і нечисту силу.

На Лівобережжі вірять, що, коли піти на кладовище й похристосуватися з покійними батьками саме в той час, як у храмі вперше проспівають «Христос воскрес!», то з могил можна почути відповідь: «Воїстину воскрес!»

Торкаючись пасхального цілування чи христосування, варто зауважити, що цей звичай, з одного боку, пережиток язичницького обряду радісної зустрічі членів общини, коли вони із настанням теплих днів сходилися на своє весняне свято, провівши довгу й важку зиму невеликими групами, ховаючись від холоду. Із другого боку, цей обряд сягає своїм корінням у ще більш глибоку давнину.

Первісні лю...