«Українська криза»

Нема нічого дивного в тому, коли супротивник використовує слабкі місця суперника. Дивно, коли суперник не борониться або робить це дуже мляво. Дивно, коли навколишні спостерігачі думають, що це «чуже» протистояння і воно ніяк їх не зачепить.

Із цього й користає путінська Росія. Вона вишукує евфемічні формулювання, щоб завуалювати свої агресивні дії і приховати справжні наміри. Шукає реперні точки у відносинах між державами або політиками, щоб розвалити союзи, девальвувати принципи і навʼязати розсвареним свій план дій.

Треба визнати, що агресивній російській пропаганді важко знайти рівню. Хоча люди по-різному до неї ставляться. Для одних вона надто «сокирна», для інших – бальзам на шовіністично-імперіалістичну душу.

Але в сукупності вона, на жаль, часто досягає своєї мети. Так від початку повелося і щодо висвітлення світовими медіа російсько-українського конфлікту, а насправді війни. Війни, яку російським пропагандистам та дипломатам вдалося подати у вигляді «української кризи».

Тому в цій статті йтиметься про те, якої шкоди може завдати перейняття російської риторики й термінології і для України, і для світової політики. Відомо, що в сучасному інформаційному світі найкращі шанси має перша «вірусна» інтерпретація. Тобто такий виклад проблеми, який може миттєво розлетітися по всьому світу.

Російська пропаганда спеціалізується на свого роду мисленнєвих вірусах. Росіяни ще з часів КДБ та ГРУ були мастаками диверсійних спецоперацій. Для цього в них були спеціалісти, кошти та виконавці.