Повсталі з мертвих на Linux: реанімуємо шкільні ПК

Шкільні комп’ютери — справжні “динозаври” цифрової епохи. Вони не просто повільні — вони фізично не здатні запускати сучасне програмне забезпечення, яке вимагається навчальною програмою, їхня апаратна база часто вже на межі фізичного зносу — шумні вентилятори, перегрів, збої живлення, “вибухаючі” конденсатори на материнських платах. А головне — бюджет школи майже ніколи не передбачає закупівлі нового обладнання, адже оновлення комп’ютерного парку може коштувати десятки й сотні тисяч гривень, а школи часто ледве зводять кінці з кінцями. Тому постає вибір не між “новим і старим”, а між “реанімувати старе” чи “залишити учнів без інформатики”.

Всі ми колись навчалися в школі, тож вам буде нескладно уявити таку зовсім фантастичну (а може й не таку вже фантастичну) історію — ви знову потрапили до школи, але тепер не в ролі учня, який з сумом гортає сторінки підручника та чекає кінця уроків, а у ролі вчителя, і не якогось там, а вчителя інформатики. Полишимо осторонь навчальні програми, підручники, методику та купу звітів у кінці семестру, перейшовши до головного — комп’ютерів, які знаходяться в кабінеті інформатики.

Пам’ятаємо, що це не київський престижний ліцей, і не якась, загалом непогана, школа з провінційного райцентру — це одна з тисяч звичайних шкіл. Тож відчиняємо двері, робимо крок вперед, і… І вас сповнює почуття глибокого розчарування — перше питання, яке ви поставите директору школи (або собі).

“Як? Як можна викладати інформатику на такій раритетній техніці, якій місце або на звалищі, або в музеї?”

За неформальними опитуваннями, проведеними серед вчителів інформатики, близько 20% комп’ютерів, які знаходяться в шкільних кабінетах інформатики, старіші 10 років, причому є взагалі “раритети” 2005-2007 років. Що