Нардеп Рудык: 24 февраля военком мне говорит: "Призвать нардепа – это уголовная ответственность. Ни за что. Никогда". Я говорю: "Добрый человек, орки под Киевом. О какой ответственности ты говоришь?"

Интервью на русском языке читайте позже– Пане Сергію, доброго дня.– Вітаю.– Я рада вас бачити, рада вас чути, рада вас вітати на нашому каналі. Одразу хочу вас представити для нашої аудиторії: перед нами Сергій Рудик. Це народний депутат України, який добровольцем у перші дні широкомасштабного вторгнення Росії в Україну пішов на фронт. І зараз ось пан Сергій повернувся з-під Бахмуту. Ми не будемо уточнювати, саме звідки. Пане Сергію, багато до вас запитань, але я почну, напевно, ось із чого. У вас вийшло днями інтерв’ю виданню "Цензор". Ви дуже цікаво розказували, як зустріли війну: що було, як ви прокинулися і як ваш день 24 лютого – майже рік тому – з чого він складався. Розкажіть, будь ласка. – Найцікавіше у цій історії було...

Це було моє перше інтерв’ю за час війни. І я не знав, коли спілкувався із журналістами, чи писати про собаку. На що мене запевнили, що треба писати.

Тому що це оживляє історію. Тим більше, що це правда. Справа у тому, що я більш уважно слухав інформацію західних розвідок і попередження західних посольств.

І мене, звичайно, як батька родини, чоловіка хвилювала безпека своєї родини. І я день за тиждень-півтора... Пам’ятаєте, перший день вторгнення називався 16-го?– 16 лютого.– І я так, неодноразово, давав чіткі сигнали родині, що "давайте їдьте кудись на Західну Україну".

У мене мама з Чернівців і живе там. "Їдьте до мами, до моєї вчительки можете поїхати, можете поїхати в село дідове, де є сільська хата, але тим не менше це безпечніше, ніж те, що, як нам говорили, буде у Києві найближчими днями. І мені це нарешті вдалося за день до війни 24-го числа.

Ми зійшлися з дружиною на тому, що вони поїдуть у Трускавець. Якщо все нормально, то вони поп’ють водички і повернуться. А якщо не нормально...