Молчание украинского пацана

Андрей Кокотюха Писатель, киносценаристЗапрос на остросюжетные драмы о жизни и проблемах подростков в Украине существовал, существует и будет существовать Кілька днів тому на зимовому книжковому ярмарку я був спершу свідком, а потім — учасником невеличкої сценки. До нашого стенду підійшли мама з донькою. Мама шукала книжку, яка б підходила тринадцятирічній дитині.

Дівчинка відразу потягнулася до книжки з озброєними персонажами на обкладинці. Я пояснив, що це — гангстерський роман. Дівчинка заявила: хочу про гангстерів.

Але мама була категоричною: ні, ти будеш читати те, що підходить для тринадцяти років. Донька лишилася без книжки, бо мама вважала — краще знає потреби своєї дитини в культурному й розважальному продукті.Коли український сегмент соцмереж весь обговорює російський серіал Слово пацана. Кров на асфальті, учасники дискусії поводять себе, як та мама.

Причому мама формально права: батьки повинні контролювати захоплення своїх дітей та втручатися, якщо бачать пряму й реальну загрозу нестійкій, погано сформованій психіці. Жодні батьки не лише в Україні, а й в світі не хочуть, аби їхні діти вчилися поганому. Все починається почавши зі справедливого обурення доступністю російського контенту під час війни з Росією, коли агресор вбиває їхніх співгромадян щодня.

Але в переважній більшості випадків завершується категоричними вимогами заборонити кіно про бандитів як сегмент популярної культури. У одній стрічці прочитав: чому б дітям та підліткам не дивитися замість російської низькопробної пропаганди добрі серіали на кшталт Друзі чи Елен і хлоп`ята. Ну справді, чому тринадцятирічна дівчинка інтуїтивно потягнулася до книжки про гангстерів, коли є Поліанна, добра казка на всі часи…Запит на гостросюжетні драми про життя