Інтернет йде хибним шляхом. Якою може бути децентралізована мережа без Google, Meta, X та інших?

Тиждень тому, пізно ввечері, я налив собі вина, глибоко зітхнув і видалив свій акаунт у Facebook. Так закінчилась моя майже двадцятирічна історія в соцмережі. На той момент у мене було близько 5000 друзів і кілька тисяч підписників, із яких я знав у кращому випадку 200.

За день до видалення акаунту я написав пост із проханням до друзів дати про себе знати в інших каналах, щоб ми залишалися на зв’язку. Неочікувано пост зібрав рекордну кількість лайків. Того ж дня моя база контактів у LinkedIn поповнилася приблизно на сотню людей, кілька десятків написали в Telegram, дехто навіть зателефонував, просто щоб дізнатися, як у мене справи, бо побачили пост.

Це були ностальгічні два дні. Я згадав, як все починалось. Соцмережі задумувалися як платформи для спілкування друзів – у першу чергу однокласників та однокурсників. Пам’ятаєте ту магію середини 2000-х, коли ти вказував свою школу чи універ, а тобі одразу показували список людей, з якими ти вчився, і чий контакт давно загубився, і коли ти особисто знав усіх своїх «френдів»? Або ті групи з безглуздими назвами типу «Спільнота людей, які люблять довше поспати вранці»?

З тих часів багато чого змінилось. В Україні російська соцмережа «ВКонтакте» втратила актуальність у 2014 році після захоплення Росією Криму та початку війни на Донбасі. У США Facebook із тусовки друзів перетворився на платформу з відверто низькоякісним контентом, яка слідкує за кожним твоїм кроком в інтернеті та хоче лише одного – твого часу та уваги. А X заполонили нескінченні меседжі Маска з політичними гаслами, Трампа та республіканців, навіть якщо ти на них не підписувався.

Про кризу соцмереж та недосконалість інтернету у теперішньому вигляді ще кілька років тому писав мій