Институт Майдана и будущая судьба власти

Евгений Быстрицкий ФилософТот, кто надеется войти в послевоенную политическую историю страны только на лозунге «Победа!», ошибается«21−24 листопада 2013: не підписання Угоди про Асоціацію України з ЄС та початок демонстрації представників громадських об'єднань та студентської молоді на самій площі Майдан (2−3 тисячі людей щодня). Тому Майдан ще має назву Євромайдану. Були поставлені кілька палаток, у яких постійно чергували молоді протестувальники.

Водночас на найближчій площі починається демонстрація, ініційована трьома партіями політичної опозиції: Батьківщина (Юлія Тимошенко), Удар (Віталій Кличко) і радикально-націоналістична (Свобода) — до 2−3 тисяч.На пропозицію опозиції об'єднатися громадські протестувальники відповіли відмовою та запропонували політикам виступати на Майдані без політичних прапорів та ознак. Об'єднання не відбулося. Майдан з самого початку заявив про себе, як про широкий громадський рух".Ця відмова громадян протесту єднатися з політиками вказала на особливість Майдану.

З самого початку він постає з глибин історичної пам’яті вільних українців як незалежна громадська інституція. Якщо завгодно, як зріле громадянське суспільство, воля якого не залежить від політичної влади. Натомість претенденти на владу отримали повчальний урок відмови, який вказав на її місце, назавжди залежне від волі громадянського суспільства в демократичній України.

Владно постав позачасовий український, демократичний інститут Майдану.Це урок і напуття також і теперішній владі народовладдя. Під час війни громадянська самоорганізація, інститут Майдану, не лише не зник з суспільної конституції України. Він у мільйони разів посилений у надзвичайному героїзмі комбатантів, відповідальній праці волонтерів, гідній поведінці переміщених