Еще одно напоминание, как изменились украинцы

Павел Казарин Ведущий телеканала ICTV, обозреватель Крым. Реалии, ведущий Радио НВ Мы упрекаем других за то, в чем еще совсем недавно можно было винить нас самих. Хотите понять логику европейских обывателей — вспомните себяНВ публікує уривок нової книги Павла Казаріна «Дикий Захід Східної Європи»За шість років до початку нашої війни сталося російське вторгнення в Грузію.

Ми сьогодні виводимо 2014-й із 2008-го, але будьмо чесні. Хто з нас тоді сприймав російсько-грузинську війну як предтечу російсько-української?29% українців вважали за агресора в тій війні Грузію. 25% — Росію.

Провину на обидві сторони покладали 20%. Це дані опитування Центру Разумкова, проведеного відразу після п’ятиденної війни. Ілюстративно, чи не так?Ми любимо вигадувати самих себе заднім числом.

Але якщо направду — 2008-го року ми відрізнялися від себе теперішніх. У кращому разі — «не все так однозначно». У гіршому — «самі винні».

Фактично, три чверті країни.За рік з гаком після російського вторгнення в Грузію до другого туру українських президентських перегонів вийдуть люди, що в їхніх програмах «грузинського контексту» просто не було. І річ не тільки у постатях Тимошенко та Януковича. Врешті-решт, передвиборчі штаби працювали, відштовхуючись від суспільного запиту.

А в тій Україні запиту на оборону не існувало.Заклики розвивати армію сприймали за алармізм. Заклики готуватися до оборони — за панікерство. Контекст військово-морських навчань у Чорному морі лишався незмінним — уявна відсіч «третій державі» й боротьба з НЗФ.

Під незаконними збройними формуваннями мали на увазі кримських татар. А Чорноморський флот РФ за легендою навчань був союзником.Російсько-грузинська війна й справді була предтечею російсько-української. Тільки зовсім в іншому