«Доки я тут – місто ніхто не здасть» – генерал-майор Марченко про оборону Миколаєва

розповів в інтерв’ю виданню “НікВєсті”.Найбільший внесок в опір агресору належить звичайним українським військовим, а не керівництву, переконаний Марченко. Саме вони своєю мужністю та стійкістю “витягують найважчі моменти під час ведення бойових дій”.Про психічний стан людей у перші дні генерал-майор сказав, що панували в основному панічні настрої. У перший день війни він написав Головнокомандувачу Валерію Залужному з проханням виїхати до Миколаєва.

Його основною перевагою було те, що він знав місцевість і ландшафт. Тоді ж він почав отримувати від знайомих відео, як “російські колони майже парадним маршем йшли в сторону Херсона”, відповідно, наступним мав бути Миколаїв. У місті люди так були налякані та не вірили у можливість захистити місто від агресора:“Коли я їхав вулицею, побачив, як мешканець будинку знімає прапор і скручує, я зупинився, спитав, що він робить. Він каже: «Та все, Херсон здали, всім зрозуміло, їх багато, нас мало, ми наступні, треба готуватися”.

Я кажу: “Почекайте, це Миколаїв, ми чинитимемо опір”. Він відповідає: “Ви бачили, яка там кількість військ?”. Я говорю: “Нічого страшного”, — розповів Марченко.Місто було не готовим до нападу.

25 лютого, за словами генерал-майора, там не було жодного окопу, блокпоста, не була сформована тероборона, не було достатньої кількості засобів зв’язку та налагодженої комунікації (через що всередині міста часто бував “френдлі фаєр”). Тому Марченко відразу направив усі ескалатори за місто для риття окопів. Він розподілив місто та зони та поставив там відповідальних.Усіх представників влади та силових структур, які намагалися “евакуюватися” з міста, він не пустив.