Для чего России захватывать АЭС и как мир может предотвратить ядерную катастрофу

Ніхто не вірив, що сусідня держава, народ якої називав себе братнім, у складний момент зазіхне на територію сусіда. Навесні 2014 року, коли стало зрозуміло, що українська нація обрала євроінтеграцію — Росія загарбала Крим.

Трохи пізніше, коли чимало людей ще вірило, що росіяни не повернуть зброю проти решти українців — ця держава напала на Схід України й загарбала частини Донецької та Луганської областей.

Цієї зими не всі наважувалися повірити, що Росія продовжить восьмирічну війну широкомасштабним наступом на всю територію України — а вони це зробили рано-вранці 24 лютого, перейшовши кордони та обстрілявши міста.

І навіть тоді ще були люди, які вірили: ні, не може одна людська істота віддавати накази, а інша — спрямовувати постріли зі смертоносної зброї у житлові райони, школи, лікарні, вбивати дітей. 

Але станом на 1 березня, за словами уповноваженої Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар'ї Герасимчук, від зброї російських загарбників загинуло 28 дітей. 

Кілька населених пунктів уже лежать у руїнах, а деякі — зазнають безперервних жорстоких обстрілів протягом кількох днів.

До цих днів мало хто вірив у те, що одна держава може не просто зазіхнути, а й захопити ядерні об'єкти іншої. 

Адже атомні електростанції (АЕС), попри потужні системи захисту від аварій, є об'єктами підвищеної небезпеки навіть у мирний час. 

Атомні електростанції, а також інші ядерні та радіаційні об'єкти України, як от сховища радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива, є об'єктами мирного використання ядерної енергії. 

Такі об'єкти не розраховані на ведення воєнних дій і не повинні зазнавати нападу відповідно до норм міжнародного права (статті 56 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949