Дети, которые оказались из-за войны за границей. Вернутся ли они

Лариса Осадчая Культурологиня, докторантка НАКККиМ, кандидат философских наук, магистр политологии, лектор образовательной платформы «Культурный Проект»Почему, говоря о возвращении наших граждан после войны, принимается во внимание только та категория людей, которая является взрослой на данный момент? Соціальна система, аби функціонувати стабільно, має перебувати в єдиному режимі існування — або виживання, або розвитку. Однак наша соціальна система поєднує ці два несумісні, як вважалося досі, режими функціонування.

Воєнні реалії не лише накладають свій відбиток на перебіг теперішніх подій — вони ще довго відгукуватимуться у майбутньому. Зокрема це стосується феномену українського воєнного дитинства.В культурній антропології є цікавий термін «емоційні спільноти», запропонований американською дослідницею Барбарою Розенвейн.

На її думку, досвід спільних переживань цементує колектив, робить його згуртованим і міцним. Якщо візуалізувати суспільство в цьому наративі, воно виглядає як сукупність великих та малих бульбашок, поміщених всередину великого контуру загальної спільної ідентичності, наприклад, національної чи релігійної.

Малі бульбашки — це наші досвіди міжособистісних контактів (родина, клас, трудовий колектив), великі - представляють наші однакові, але отримані поодинці досвіди: через читання шкільної програмної літератури, святкування календарних свят, слухання чи виконання популярних пісень, подорожі до знакових локацій.Великі бульбашки формуються також під впливом державних інституцій та регламентованих сервісних процедур. Прикладами великих бульбашок українців є правила отримання послуг у системі національної медицини, освіти, пенсійного забезпечення, оподаткування.