Зрозуміти Туреччину: що змушує Ердогана одночасно допомагати Путіну та Україні

Після восьми місяців від початку повномасштабної агресії РФ проти України Туреччина залишається чи не єдиною країною цивілізованого світу, яка вважає збереження партнерських відносин з Росією приводом для заздрощів, а не для санкцій.

За цей час Реджеп Таїп Ердоган провів 14 розмов з Путіним, зустрівся з ним у Тегерані і Сочі, Астані й Самарканді та неодноразово застерігав світ відмовитися від ідеї "поставити Росію на коліна".

На турецьких вулицях не побачиш українських прапорів і підсвічених у синьо-жовті кольори фасадів, а найбільші аеропорти країни зустрічають натовпом російських туристів та пунктами обміну валют з промовистими банерами "принимаем рубли".

Водночас Анкара не припиняє військово-технічної співпраці з Україною, продає та навіть дарує "Байрактари" для ЗСУ, а також обіцяє побудувати в нас завод із виробництва ударних БПЛА.

І поки Туреччина закриває протоки для російських військових кораблів і будує корвети для українських ВМС, пересічні турки жаліють Росію, що стала "жертвою" підступного Заходу, але одночасно тоннами відправляють гуманітарну допомогу українцям, що стали жертвою Росії.

Як Туреччині вдається поєднувати ці непоєднувані речі? Відповідь на це запитання вкрай важлива для розуміння, чого надалі чекати від Анкари.

Трохи більш проукраїнська Туреччина

Сторонньому спостерігачу може бути непросто знайти логіку в цих кроках Туреччини.

Насправді Анкара вже неодноразово доводила, що вміє не тільки поєднувати непоєднуване, але й заробляти на цьому непогані політичні дивіденди.

Пояснювати російську агресію в Україні загрозою розширення НАТО на схід, залишаючись при цьому найбільш східною точкою НАТО.

Гратися в конспірологічні теорії "великої змови" західних капіталістів проти Туреччини, зберігаючи багато