Злочини російських військових проти мирних жителів Маріуполя. Задокументовані свідчення. Частина 3.

Сливченко Валентина Григорівна (01.11.1934 – 10-11.04.2022) загинула через холод, брак їжі та жах від обстрілів, які довелось переживати вже вдруге.Фото: онука Сливченко Валентини Григорівни“Бабуся була дуже доброю і веселою. Я не знаю як їй це вдавалось, адже життя її було складним. Народилася вона в місті Харків.

До приходу комуністів наша родина була досить заможна і володіла навіть залізно-дорожньою станцією “Придач” (прізвище бабусі в дівоцтві Придатченко). Потім все змінилось, сім’ю розкулачили”, – розповіла онука Вікторія.За її словами, після розкуркулення у сім’ї  ще залишилась квартира на перехресті вулиць Сумської і Пушкінської у Харкові. Маленька дівчинка Валентина зростала у люблячій родині.

Але одного дня усе змінилося. Батька засудили до 10 років за антикомуністичний вислів у трамваї. А також він отримав 10 років так званого “поражения”, тобто після в’язниці він ще 10 років не міг повернутись додому.“З початком Другої світової війни, радянські війська, коли відступали з Харкова підірвали будинок, в якому мешкала бабуся з мамою, щоб менше дісталось німцям.

Потім мама бабусі поїхала на Далекий схід росії (або її туди примусово відправили, точно не знаю). А бабуся залишилась у Харкові фактично безпритульною дитиною”, – переповідає спогади бабусі онука.Вікторія додає, що Валентина Григорівна вимушена була разом з іншими дітьми викрадати їжу з поїздів. Через що декількох друзів застрелили у неї на очах, а вона впала з поїзду.

На скроні у неї залишився шрам, що все життя нагадував про той час.Фото: онука Сливченко Валентини Григорівни“Після війни вона поїхала на Далекий схід, щоб знайти маму. Влаштувалась до бібліотеки у військовій частині, де і познайомилась з дідусем. Дідусь був військовим льотчиком з Одеси.