Зерно и Польша: Украина учится

Елена Кондратюк Вице-спикерка Верховной Рады Зерновая война с Польшей — с такой, казалось бы, уже родной, верной — это не случайность, не подлость, не удар в спину. Это закономерность.

Это рутина нашего европейского будущего Хіба це можна забути?Польський кордон у перші тижні війни, через який нескінченним потоком йшли і йшли українські жінки, діти, літні люди, повні відчаю, розгубленості, нерозуміння. Польських прикордонників і волонтерів, які зустрічали, годували, облаштовували, давали надію.Чи можна забути руку польської спікерки Ельжбети Вітек у своїй руці, коли ми разом з іншими європейськими спікерками відвідували гуманітарний центр ПТАК під Варшавою, найбільший в Європі, який приймав до 60 тисяч українців за добу?Забути, як польські депутати у Сеймі зустрічали українську делегацію стоячи.Забути польського президента, який першим зі світових лідерів приїхав до воєнного Києва, який так щиро намагався виступати в нашому парламенті українською.Його дружину Агату Дуду, яка тримає на руках українське немовля і везе групу онкохворих дітей на лікування президентським літаком.Це неможливо забути.

З початком повномасштабної війни Польща надала нам найбільше допомоги. Щирої сусідської допомоги, беззаперечної, теплої, попри всю складну історію наших відносин.Певний час у польському політикумі навіть точилася неформальна боротьба — хто з партій більше любить Україну.Я ніколи не припиню дякувати Польщі.

Україна ніколи не припинить дякувати Польщі.На знак вдячності Верховна Рада навіть пішла на унікальний крок — ухвалила спеціальний закон про особливий статус поляків в Україні, дзеркальний до величезних прав, які отримали українці в Польщі.Нас прийняли тоді як рівних, які потрапили в біду. Європейська країна простягнула руку