Слово під забороною: як намагалися знищити українську мову в Російській імперії та СРСР

Від редакції: Мововбивство або лінгвоцид (лат.lingua – мова і лат.cide, icide – вбивство) — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації. Лінгвоцид спрямовується першочергово проти писемної форми мовлення. Кінцева мета лінгвоциду є не геноцид, тобто фізичне винищення певного народу, а етноцид — ліквідація цього народу як окремої культурно-історичної спільноти, винародовлення етносу.

Поняття лінгвоциду української мови найчастіше застосовується стосовно цілеспрямованої мовної політики СРСР на теренах нашої держави. З початку повномасштабної війни всі побачили, як блискавично ворог витісняє українську мову. Там, де вчора російські війська нищили мирне населення, наступного дня цинічно змінюють дорожні вказівники та запроваджують російську в школах. Але у цьому немає нічого дивного, адже сучасні росіяни мають чимало історичних прикладів для наслідування.Наприклад, Російська імперія.

Протягом століть під скіпетром цієї держави українці боролися із запереченням існування їхньої мови. Згідно з імперським ідеологічним витвором про “єдиний народ”, мова українців – це лише “малоросійське наріччя”, діалект давньої руської мови. Ось чому вона вважалася недосконалою для високих цілей.

З точки зору держави, вона навіть була зайвою, адже у всіх сферах життя можна послуговуватися “великим русским языком”.Та попри зневажливе ставлення, імперська влада страшенно боялася українського слова. Тож на практиці політика мовної дискримінації була практично незмінним атрибутом центральної влади щодо українських земель. Так, з  1720 до 1917 року імператори та місцеві чиновники запровадили 31 указ, спрямований на обмеження сфер вживання української мови чи її заборони.