Без них мы не выживем. Как украинцам вернуть себе веру и надежду

Мирослав Маринович Правозащитник, член-основатель Украинской Хельсинской группы, проректор УКУ 2023-й год стал для многих украинцев не только годом боли, но и годом определенного разочарования. Разрушилась сказка в быструю победу, в которую многие украинцы почему-то поверили, не понимая реалий поля боя Текст звернення Ініціативної групи «Першого грудня» написаний у співавторстві з Ольгою Гнатюк, Володимиром Єрмоленком, Євгеном Захаровим, Йосифом Зісельсом, Ігорем Козловським, Ігорем Юхновським, Ярославом ЯцківимБолюча, нелюдяна, кривава і брудна реальність війни стала такою голосною, що цю казку розчавила; але зі зникненням ілюзії у багатьох зникла й надія та віра. А без них ми не виживемо.Здавалося б, урок з високої математики, але простий.

Із точки А простору-часу ми вийшли й до неї вже ніколи не повернемось. Завдання — потрапити в точку Б, яка начебто аж манить своєю досяжністю. Але на цьому простота вичерпується, бо координати точки Б не зафіксовані: вони залежать від душевного стану спостерігача.

Його віра й надія цю точку наближають — його зневіра переводить її в імлисту даль. Якщо ми цього не усвідомлюємо, то стаємо безвольними іграшками чужих примхливих новин. І тоді нам стає кепсько.

Це — помилка перша, згідно з приповідкою «не зачаровуйтеся і не будете розчаровані».Під час такого переходу наші висновки особливо залежать від буцімто «очевидних» припущень. Пригадуєте оте одіозне? «Треба визнати очевидне: Росія незрівнянно сильніша за Україну, а тому завоює її за тиждень». Скільки поважних експертів потрапили в пастку такої «очевидності»! Після визволення Харківської області та Херсона настав час другої «очевидності»: «Наступного року — в Бахчисараї!».