Апофеоз самодурства чи почуття безвиході: навіщо Путіну анексія

Підписання Путіним указів про визнання «незалежності» частини окупованих Запорізької та Херсонської областей, а також захоплених ще у 2014 році Донецької та Луганської областей, де у 2014 році були проголошені «народні республіки», стало апогеєм «мистецтва» Кремля, який продовжує судомно незважаючи на провали як на політичних, так і на суто військових фронтах.

У текстах документів сказано, що рішення приймається «відповідно до загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, визнаючи та підтверджуючи принцип рівноправності та самовизначення народів, закріплений у статуті ООН та враховуючи волевиявлення народу на референдумі, що відбувся 27 вересня». Про те, що вказані тези не стоять паперу, на якому написані, говорити зайвий раз не варто — все лежить на поверхні.

Читайте також: ЗСУ звільнили та взяли під контроль Лиман

Але Кремль, чудово розуміючи юридичну нікчемність усіх цих рішень, продовжує карнавалити. У п'ятницю, 30 вересня, на Червоній площі для путінських «хотілок» пройшла акція підтримки анексії захоплених українських територій, а в Адміністрації президент РФ – церемонія підписання відповідних «договорів». Вже наступного тижня в обох палатах російського парламенту очікується голосування щодо анексії українських регіонів, жоден з яких не контролюється Росією повністю. Лише після цього Путін зможе закріпити «приєднання» до Конституції країни-агресора.

Судячи із загальної картинки, процес «приєднання» рухається за накатаною колією кримського сценарію. У березні 2014-го, нагадаємо, незмінний господар Кремля, якраз після «референдуму» на півострові підписав із «владою» АРК договір про прийняття до складу Росії. Потім Путін вніс його на розгляд до Конституційного суду, а далі – на ратифікацію до Держдуми та Ради